«Обмін вогнем із ворогом тут звичайна справа»
– Одразу після повномасштабного вторгнення Росії я сам пішов у військкомат і попросився в ЗСУ, хоча раніше не служив у армії. Я з високогірного селища Ясіня на Закарпатті, тому потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду. З березня знаходжуся на теперішній позиції.
Це передок, росіяни від нас у середньому за 1 кілометр, місцями трохи далі, а місцями й ближче. Ворожі обстріли практично постійно, іноді буває прямий вогневий контакт. Днями орки намагалися прочісувати посадки й підійшли до наших сусідніх позицій, то довелося відганяти їх зі стрілецької зброї. А трохи раніше з допомогою димових шашок підібралися на відстань до 500 метрів і обстрілювали нас із підствольних гранатометів. Тобто обмін вогнем тут – звичайна справа.
Що найважче за останні три місяці? Відсутність тиші й спокою, постійні обстріли. Так чи інакше нас кошмарять весь час. Зрідка виникає затишшя, а потім стає дуже гаряче. Стріляють із мінометів 82 й 120 калібру, із самохідних артилерійських установок, танків, кулеметів. Тобто постійно щось стріляє, гупає і це найважче. Я б не сказав, що критично, можна терпіти, просто все це безперестанку накопичується і як результат з’являється втома. Але ми встоїмо!
Тут нестабільний мобільний зв'язок, тому іноді проблематично зв’язатися зі своїми домашніми. Учора був обстріл із «Градів», снаряди пошкодили телекомунікаційну вишку, то зв'язок взагалі зник. Сподіваюся, його скоро відновлять. Мої рідні знають, що я на передовій, під час розмов бували «приходи», вони чули вибухи, тому приховувати це не було смислу.
Мене з нетерпінням чекають дома, і я обов’язково повернуся після перемоги.
Comments