«Під час нічного бою осколок ворожої гранати вп’явся в ногу, але ми відкинули росіян…»
– Кілька днів тому я отримав поранення. Підрозділ утримував позицію в посадці за селом і о 23-й ночі на нас полізли росіяни. Розвідувальні групи хотіли провести розвідку боєм, визначити наші вогневі точки. Ми добре бачили їх через тепловізори. Підпустили найближчу групу до 300 метрів і відкрили вогонь зі стрілецької зброї й мінометів. Я стріляв по ворогу з підствольного гранатомета і в якийсь момент по мені пальнули з АГС (автоматичний гранатомет). Граната вибухнула поруч, один із осколків вп’явся в стегно. Нога заніміла – дуже неприємні відчуття.
Ми відкинули ворога, а мене хвилин через 20 евакуювали й доставили в лікарню.
Це перше моє поранення, раніше щастило більше. Хоча на Донеччині ми пережили дуже жорсткі зіткнення – росіяни не шкодували ні боєприпасів, ні людей. Вони лізли на нас безперервно й, бувало, доходили до 30 метрів від наших позицій.
Рідні в курсі про моє поранення, я їх заспокоїв, адже рана несерйозна. Хлопці з підрозділу щодня дзвонять і цікавляться моїм здоров’ям. Це приємно. У нас дружній колектив, завжди один одного підтримуємо.
Після лікування повернуся до товаришів. Я з Тернополя, контрактник, у ЗСУ вже п’ять із половиною років. Спершу служив у артилерійській бригаді, потім вирішив спробувати себе в піхоті, в гірсько-штурмовому батальйоні. Перший контракт підписав на пів року, побачив, що тут правильно поставлена служба, то продовжив. Останній контракт закінчився в травні минулого року, але я служитиму до кінця воєнного стану. А далі вирішив підписати новий контракт. У бригаді мені подобається, я вже звик, втягнувся, так що не бачу себе поза ЗСУ.
Так, зараз війна, і в нашому підрозділі були втрати. Я усвідомлюю, що теж можу загинути, але вірю, що все буде добре. На все воля Божа!
Comments