Віктор – кандидат фізико-математичних наук, доцент Ужгородського національного університету, етнічний угорець.
Строкову службу не проходив, ні армійського, ні тим більше бойового досвіду не мав, тому не підпадав під мобілізацію. Міг і далі спокійно читати лекції студентам, однак у перші ж дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну добровільно прийшов у військкомат і потрапив у 128 бригаду.
Вдома Віктора чекає дружина й двоє синів – 1 і 3 років.
На питання про мотивацію відповів так:
– Події останніх днів на Київщині дуже промовисто ілюструють мою мотивацію. Моя бабуся за татом (вона майже не говорила українською, тільки угорською) часто розповідала мені, як червона армія в 1944 році звільняла Закарпаття. І як ставилася до угорців. Було те саме, що ми бачимо зараз у Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших населених пунктах – один до одного. Мого дідуся репресували й відправили на Донбас тільки за те, що він був угорцем. Потім, через роки, його реабілітували. Бабуся вже померла, але коли почалася ця війна, я дуже яскраво згадав її розповіді і вирішив зробити все, щоб подібне жахіття знову не докотилося до Закарпаття. І до України теж, але поки маємо те, що маємо…
Сокотися! Légy óvatos